14 червня о 18:00
Дискусія на тему: “Після перемоги під час протистояння”.

За участі: Лесі Хоменко, Василя Черепаніна, Миколи Рідного, Ірини та Володимира Склокіних, Ігоря Волохова.

Чи вчаться люди у досвіду минулого, намагаючись не повторювати помилок історії? Чи можливо це в умовах, коли історія стає інструментом пропаганди, об'єктом маніпулювання сучасної політики? Інформаційна війна є підгрунтям і супутником війни справжньої. Саме вона доводить ситуацію до крайнощі, коли люди втрачають здатність до дискусії, маючи при собі всі необхідні відповіді щоб перейти до ненависті, насилля, сліпого виконування наказів. Яка роль культури і мистецтва у цих процесах? Чи може культура впливати на громадську думку під час політичної кризи, займаючись, на противагу пропагандистській машині — аналізом, критикою і рефлексією?

Дискусія проходить в рамках виставково-дискусійного “Після Перемоги”.

В анонсі використаний фрагмент роботи Тараса Каменного "Силомір агресії", 2011

Досить точним є твердження про те, що не існує об'єктивної історії. Підручники коригуються і переписуються у відповідності з інтересами сучасної політики, проливаючи світло на те, що раніше було не важливо, а деякі події навпаки стираючи з пам'яті. Однією з найбільш проблематичних дат, що викликають суперечки і конфлікти в українському суспільстві є 9-те травня, відомий як День перемоги. Позиції переможців і переможених форсуються і набирають спекулятивні обороти сучасного контексту. Специфіка української соціально-політичної ситуації породила два полюси, що спекулюють на різних фактах історії. Сьогоднішній контекст Дня перемоги балансує між декоративним святом з парадами, феєрверками і концертами зірок естради в кращих традиціях радянського минулого і спалахами вуличного насильства між людьми, що відстоюють свою точку зору на історичну справедливість, виходячи з червоно-чорними прапорами УПА або з георгіївськими стрічками. Крім розпалювання народної ворожнечі, ця активна бінарність топчеться по пам'яті і повазі до загиблих жертв війни, незалежно від їх поглядів, перетворюючись з випадковості в набираючий обертів ритуал насилля. Однак опис цієї ситуації лише за допомогою білого і чорного, хороших і поганих, лівих і правих - не вірний, більш того він є брехливим. Брехнею є політичний театр, який змішує вкрай важливі і гострі поняття: патріотизму і фашизму, антифашизму й імперіалізму. Український політикум, що займався цілеспрямованими спекуляціями на подіях минулого замість вирішення сучасних проблем, в результаті поставив під загрозу цілісність суспільства та держави, перетворюючи колишніх друзів, товаришів і сусідів на ворогів.
Сучасна українська ситуація перманентних протестних спалахів, переповнена підміною понять, ускладнює позицію адекватної аналітики і рефлексії, що не була б заплямована оманою радикальної бінарності. Реальна політика вимагає постійного оновлення, позбавлення від брехливої і абсурдної пропаганди, що вимагає обирати чиюсь одну сторону і зневажати інших, направляє громадську енергію в порожнє русло ненависті, вигідне тій чи іншій групі політичних еліт. За допомогою дослідження, аналізу, реакції та інших засобів мистецтва по осмисленню ситуації, важливо представити різні точки зору, справедливих щодо суспільства і окремих людей, що з повагою ставляться до історичної пам'яті але готові боротися за майбутнє.
Микола Рідний

ЄрміловЦентр
Харків, Площа Свободи, 4 (головний корпус ХНУ ім. В. Н. Каразіна, вхід з боку узвозу Пассіонарії)
Вт-Нд з 12:00 до 20:00
Вхід вільний
Тел: +380958013083, +380577604713
yermilovcentre@gmail.com
www.yermilovcentre.org